Віктор Медведчук: Чому Зеленському, який усвідомив необхідність переговорів з Росією, варто прочитати статтю Дмитра Медведєва

Віктор Медведчук

Віктор Медведчук

Голова політради партії "Опозиційна платформа – За життя", народний депутат України 
медведчук
Віктор Медведчук Пресслужба "Опозиційної платформи – За життя"

11 жовтня 2021 року заступник Голови Ради Безпеки Російської Федерації Дмитро Медведєв опублікував статтю "Чому безглузді контакти з нинішнім українським керівництвом", яка викликала помітний інформаційний резонанс. Українська влада, яка декларує останнім часом необхідність діалогу з Російською Федерацією, на жаль, витратила весь цей час на те, щоб продемонструвати обґрунтованість тез одного з ключових російських державних діячів.

Агресивна позиція Президента Зеленського на останній прес-конференції і під час його виступу у Верховній Раді, після якого він присвоїв звання Героя України націоналісту, що міркував про "годуванні вовків кістками російськомовних дітей", і триваюча владою мілітаристська антиросійська істерія, яка була відкрито інспірована заокеанськими господарями України, – все це свідчення проведення тієї політики, яку у своїй статті піддав критиці Дмитро Медведєв, пояснюючи безглуздість переговорів з чинною українською владою.

Стаття Медведєва в першу чергу говорить про те, що українська влада і команда Зеленського в черговий раз прорахувалися у своїй стратегії щодо Росії. Починаючи з назви стає зрозуміло, що сьогодні з офіційним Києвом Москва говорити не збирається. Не вважають за рівних. Тобто, наприклад, з Молдовою чи Грузією говорити будуть, а з Україною ‒ вже ні.

Це величезний провал української політики, хоча і закономірний. Адже це результат того "політичного нахабства", яким так нещодавно хвалився Зеленський. Виходить, що нахабство не спрацювало. Можна, звичайно, закрити очі і вуха і оголосити статтю Медведєва кремлівською пропагандою. Так зазвичай і робить українська влада останнім часом, але ситуація від цього не зміниться, більше того, посилиться. Проте ця стаття, на мій погляд, матиме чимало наслідків.

Наслідок перший. Удар по іміджу

Фактично ми маємо прецедент-заяву одного з вищих державних діячів Російської Федерації, керівника правлячої партії країни про те, що не хочуть мати справ з керівництвом сусідньої країни. Чи Часто таке трапляється? Міжнародна дипломатія для того і існує, щоб подібного взагалі не було. Так що це гол у ворота української дипломатії. Адже не просто заявили, що справ не хочуть мати, а прискіпливо пояснили чому.

Насамперед тому, що в українського керівництва немає чітких морально-етичних установок. Медведєв пише:"...Українські керівники, особливо перші особи, - люди, які не мають жодної стійкої самоідентифікації. Нещасні люди. Хто вони, громадянами якої країни є, де їх коріння, яка їх історична ідентичність, етнічна складова, яким богам вони моляться? Ким вони себе відчувають? Вони "щирие" українці? "Європейці"? Росіяни? Євреї? Татари? Угорці? Караїми?"Саме відсутність чітких моральних принципів, системи координат в українських керівників дає можливість не владі управляти країною, а яким завгодно силам управляти цією владою.

Медведєв дає свою версію, чому агресивна меншість управляє Президентом: "йому (Зеленському. ‒ Авт.) явно огидно потурати цим настроям, вся історія його життя, життя його сім'ї повстає проти подібної гидоти. Нормальний, порядна людина просто не зміг би це робити. Але, на жаль, треба. Інакше розмажуть мізки по стінах. Він дуже боїться і не любить цих людей, але змушений проповідувати їх ідеологеми, захищати огидні йому погляди. Вивернутий навиворіт людина. Як в такій ситуації з ним можна вести переговори і домовлятися?"Простіше сказати, Дмитро Медведєв називає Президента України Володимира Зеленського несамостійним і залежним. Це не що інше, як публічний ляпас, але українська влада воліє це не помічати.

Ось така моральна нестійкість української еліти, продовжує Медведєв, і веде до зовнішнього управління країною. Але, на його думку, зовнішнім силам Україна цілком абсолютно не потрібна:"...США нічого не потрібно від України, крім протистояння з Росією, тотального стримування нашої країни і створення того, що було влучно названо "Анти-Росією". А значить, таке союзництво вкрай неміцно і в якийсь момент розлетиться в прах (виділено автором). Надії на членство в НАТО і Євросоюзі так само ефемерні з цілком очевидних причин. Сама Україна не має ніякої цінності на лінії прямого протистояння західних сил (у тому числі потенційно військового) з нашою країною. Дурнів боротися за Україну немає"" Тобто Медведєв прямо говорить, що Захід хоче використовувати Україну в своїх цілях, але цінності вона для нього не представляє.

Виходячи з цього, екс-президент РФ робить висновок, що подібне керівництво країною нічого не варте, а раз країною керують некомпетентні люди, то і сама країна не представляє великої цінності, і варто терпляче почекати, коли там що-небудь зміниться. Таким чином, Медведєв "від душі" пройшовся не тільки по Володимиру Зеленському, а й по українській владі взагалі, її здатності щось вирішувати і діяти. Виходить, публічний ляпас заодно (щоб два рази не ходити) отримала вся українська влада в повному складі. Ось, власне, і відповідь на політику нахабства. Чи розуміють сьогоднішні керівники країни, що на міжнародній арені після цього українська влада виглядає як отримала жорстку відповідь, утершаяся, ніяк не відреагувавши на нього і продовжує розповідати одночасно про необхідність переговорів з Росією і бажання українського генералітету проїхатися на танках по Арбату? Це клінічна картина шизофренії, і передбачуваним результатом буде "нерукопожатність" і токсичність української влади у світовому співтоваристві. Це фактично крок виведення української влади за вухо з клубу світової політики.

Наслідок друге. Не військова агресія, а економічне удушення

Українська державна пропаганда з 2014 року побудована на російсько-українській війні. Саме це є чинником гри України на міжнародній арені та виправданням репресій проти опозиції всередині країни. Але стаття Дмитра Медведєва вказує на те, що Росія просто гидує військовим зіткненням з нинішньою українською владою. Битися можна з рівним, а Москва бачить в команді Зеленського бєспрєдєльщіков.

Виходить, війни, російського вторгнення, які так анонсував Київ, не буде? Тут ситуація, на жаль, ще гірша. Українській владі дають зрозуміти, що Москва впевнено стає на позицію економічного удушення України, що за своїми наслідками ніяк не краще війни, а може, і гірше.

Судіть самі: українські переговірники від влади вже не мають ваги в прямих контактах з Росією. Це означає, що економічні інтереси України Росія вже не збирається враховувати. Можна скаржитися США і ЄС? Можна. Можна, як радив Остап Бендер, у Всесвітню лігу сексуальних реформ. Тільки чи буде результат? Європа пішла на обхід території України при транзиті газу просто тому, що їй це було вигідно. Ви серйозно думаєте, що хтось буде відстоювати інтереси України на світовому ринку? Невже хтось сподівається, що коли Росія буде економічно душити Україну, то США і Європа будуть її утримувати?

Наслідок третє. Політична криза

Якщо українська влада очі прогледіла, намагаючись розглянути російське вторгнення і розповісти про нього світу, то економічну блокаду вона не те що переглянула, а сліпо і нерозумно вибудувала сама. Тобто українська влада усвідомлено пішла на економічне погіршення в країні. Більш того, спроби вийти з цієї блокади оточення Зеленського розглядає як зраду і зраду Батьківщині.

При цьому, незважаючи на погіршення економічної ситуації в країні, влада на цій блокаді наживається, а тяготи і позбавлення від цієї політики несе український народ. Коли ж до більшості громадян України став доходити масштаб обману і "Опозиційна платформа - За життя" наприкінці минулого року очолила рейтинги політичних партій, то команда Зеленського почала репресії і полювання на відьом. Винними в провалі політики влади виявилися не начальники на Банковій і Грушевського, а опозиційні політики, неугодні владі телеканали, журналісти, активісти і ‒ традиційно ‒ Росія. Причому для того, щоб розправитися з ними, запустити репресивну машину, був використаний злочинний і антиконституційний механізм позасудових розправ, що реалізуються введенням в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України. Подібної юридичної махінації не знала не тільки Україна - для міжнародного співтовариства, що сьогодні дає все більш різкі оцінки цим рішенням, така практика залишається немислимою і свідчить про становлення в Україні диктатури і про узурпацію влади.  

Але чи можна репресіями утримати владу? Бонапарт говорив, що багнетами можна зробити все що завгодно, але не можна на них сидіти. Вже зараз видно, як владу Зеленського оточують з двох сторін. Російськомовне населення, яке позбавили його громадянських прав під гаслами печерної русофобії, Зеленського більше не підтримує. А праві радикали, перед якими він йде назад, виходять на вулиці і активно хитають його владу.

Але ж поки на вулиці виходять в основному "професійні активісти", які мають ресурси і мобільність. Це поки економічна ситуація не вигнала на вулиці людей, вельми далеких від політики. Зрозуміло, що Зеленський намагатиметься втертися в довіру всім політичним групам лише потім, щоб потім нацькувати їх один на одного. Тільки ж його "хитрощі" вже нікого не вводять в оману.

У Володимира Зеленського був шанс встановити в країні мир. Не тільки на Донбасі, а й світ політичний, соціальний, міжконфесійний. Час, відпущений на все це, так необхідне для країни, йде. А це означає, що ми напередодні політичної кризи. При чому тут стаття Медведєва? А при тому, що Росія умиває руки від українського свавілля і не збирається грати за українськими правилами. Якщо раніше добре було видно бажання Росії допомогти у поверненні Донбасу в Україну на умовах Мінських угод, то тепер ситуація різко змінюється.

Економічне удушення і політична криза можуть привести до кризи державності. А далі вже не політичні сили, а цілі регіони можуть побігти куди очі дивляться від того кошмару, який українська влада влаштовує своєму народові. Проблема в тому, що Москва перестає розглядати офіційний Київ як суб'єкт міжнародної політики. А це означає, що з Україною вже ніхто розмовляти не буде, а всі питання будуть вирішувати з її заокеанськими господарями, які здійснюють зовнішнє управління, що сьогодні постійно і спостерігається. Саме цим, а не чимось іншим може закінчитися курс Зеленського.

У пошуках виходу

Все вищевикладене говорить про те, що українська державність знаходиться в небезпеці. Управління сучасною країною вельми непроста справа, а до влади прийшли люди обмежені і самовдоволені. Ось Дмитро Медведєв вважає Зеленського людиною, що йде на поводу у радикалів. Справа навіть не в банальній боязні ‒ у нього достатньо охорони, йому нема чого їх бояться. Ситуація ще гірша: Зеленський іншого шляху, крім того, який вказує ця нечисленна, але агресивна купка людей, просто не бачить. Адже одна справа-боязнь, а інша ‒ що Зеленський і його оточення так і не зрозуміли, як управляти країною.

Зеленський вийшов на хвилі популізму, спрощеного розуміння державності і законності. І ось ця "простота" Зеленського виявилася гіршою за" злодійство " попередніх. Представникам української еліти не вистачає державного мислення, а значить, вони не думають завжди насамперед про державний інтерес. А якщо вони не думають про державу, хоча це прямий їхній обов'язок, то хто ж це робитиме?

Мені видається, що вихід з кризи ‒ в чіткому розумінні керівництвом країни основ держави, права і норм Конституції. Сьогодні українська політика нагадує божевільний дім, як описував його Ярослав Гашек. Порятунок України, як держави, в тому, щоб позбутися непрофесійних і неспроможних політиків і будувати сучасну успішну країну. Час, відпущений історією на її будівництво, нестримно тане.

 

Віктор Медведчук,

голова політради партії

"Опозиційна платформа - За життя"

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIKUA.NEWS

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.